російська федерація вкотре акцентувала свій наратив про недотримання НАТО домовленостей про нерозширення на Схід. Проте, очільник російського МЗС лавров акцентує увагу виключно на країнах, які отримали незалежність після розпаду срср. Крім цього, лавров знову повернувся до теми “нацизму” в Україні та державному перевороті у 2014 році.
Прессекретар президента російської федерації дмітрій пєсков
Загальні наративи Кремля:
- Представник Кремля Дмитро Пєсков сказав, що бачив заяви засобів масової інформації про плани Придністров’я увійти до складу РФ, проте не знає, з чим це може бути пов’язано.
Міністр закордонних справ російської федерації сєргєй лавров
Загальні наративи Кремля:
- Росія послідовно виступає за зміцнення позицій Африки у багатополярній архітектурі світоустрою, яка має спиратися на принципи Статуту ООН та враховувати культурно-цивілізаційне різноманіття світу. У цьому контексті вітаємо успішний розвиток таких інтеграційних структур, як, наприклад, Африканський союз, Східноафриканське співтовариство, Співтовариство розвитку Півдня Африки, Економічне співтовариство країн Центральної Африки, Економічне співтовариство країн Західної Африки, Міжурядова організація розвитку (ІГАД). Розглядаємо запуск Африканської континентальної зони вільної торгівлі як важливий крок на шляху до справжньої економічної незалежності континенту, його остаточного звільнення від будь-яких проявів дискримінації та примусу;
- При цьому особливо наголошу: наша країна нікому нічого не нав’язує, не вчить життя інших. З великою повагою ставимося до суверенітету держав Африки, їхнього невід’ємного права самим визначати шляхи свого розвитку. Твердо прихильні до принципу «африканським проблемам – африканське рішення». Такий підхід до розвитку міждержавних зв’язків кардинально відрізняється від нав’язуваної колишніми метрополіями логіки «ведучий – ведений», що відтворює колоніальну модель, що віджила;
- Знаємо, що африканські колеги не схвалюють неприкриті спроби США та їхніх європейських сателітів диктувати всім свою волю, нав’язувати міжнародній спільноті однополярну модель світоустрою. Цінуємо виважену позицію африканців щодо того, що відбувається в Україні та навколо неї. Незважаючи на безпрецедентний за масштабами зовнішній тиск, наші друзі не приєдналися до антиросійських санкцій. Така самостійна лінія заслуговує на глибоку повагу;
- Зрозуміло, поточна геополітична ситуація потребує певного коригування механізмів нашої взаємодії: насамперед йдеться про забезпечення безперебійної логістики та налагодження захищених від втручання ззовні систем фінансових розрахунків. Росія у взаємодії з партнерами робить кроки щодо розширення використання національних валют та платіжних систем. Працюємо над послідовним зниженням частки долара та євро у взаємній торгівлі. У принципі виступаємо за створення незалежної та ефективної фінансової системи, невразливої для потенційного впливу з боку недружніх держав;
- Сьогодні чільне місце у міжнародному порядку денному посідають питання забезпечення продовольчої безпеки. Добре усвідомлюємо значення російських поставок соціально значимої продукції, включаючи продовольство, багатьом країн світу. Усвідомлюємо, що ці поставки відіграють велику роль у справі збереження соціальної стабільності, а також досягнення орієнтирів, передбачених Цілями сталого розвитку ООН;
- Хотів би наголосити, що спекуляції західної та української пропаганди про те, що Росія нібито «експортує голод», абсолютно безпідставні. По суті, вони є черговою спробою перекласти відповідальність «з хворої голови на здорову». Загальновідомо, що ще в період «коронакризи» колективний Захід, використовуючи механізм валютної емісії, «відтягнув» на себе товарні та продовольчі потоки, погіршивши становище залежних від імпорту продуктів харчування країн, що розвиваються. Саме тоді почала складатися важка ситуація на продовольчому ринку. Західні санкції, введені проти Росії останніми місяцями, додатково загострили негативні тенденції;
- Москва продовжить проводити миролюбний зовнішньополітичний курс, грати врівноважуючу роль міжнародних справах. Виступаємо за широке рівноправне міждержавне співробітництво, що спирається на положення Статуту ООН, насамперед принцип суверенної рівності держав. Будемо і надалі зміцнювати плідну взаємодію із закордонними партнерами, які виявляють зустрічну готовність до цього.
- Термін «рівна і неподільна безпека» був багаторазово схвалений у рамках Організації з безпеки та співробітництва в Європі на найвищому політичному рівні, у тому числі в 2010 р. на саміті ОБСЄ в Казахстані. Ця формула передбачає доповнення, що жодна країна чи організація в Європі не має права намагатися домінувати на цьому геополітичному просторі.
- НАТО всі ці роки робила навпаки. Всупереч обіцянкам, даним новому російському керівництву на початку 1990-х років на етапі припинення існування Радянського Союзу, відбулося п’ять хвиль розширення цього блоку. Навіть тоді ми прагнули шукати якихось конструктивних розв’язок. У 1997 р. наше керівництво погодилося підписати разом з Північноатлантичним альянсом так званий Основоположний акт, відповідно до якого Москва, по суті, приймала як даність розширення НАТО на Схід, але як головний результат переговорів у документі було записано, що альянс зобов’язується не розміщувати на території нових членів постійні суттєві бойові сили.
- Продовження нарощування НАТО, розширення альянсу на Схід поширилися на держави, що раніше входили до складу СРСР. Особливо активно походжали Україну. Поставляли їй озброєння, всіляко заохочуючи русофобські та націоналістичні настрої, заплющуючи очі на неонацизм і підживлюючи його «ростки», які там «пестувалися» досить давно. Коли в Україні стали відбуватися тривожні події (перший «майдан» у 2004 р., потім другий), тоді всі гучні західні заяви про те, що нам потрібно керуватися загальнолюдськими цінностями та вибудовувати єдиний простір від Атлантики до Тихого океану, відійшли убік. Реальні дії Заходу характеризувалися прямими вимогами напередодні виборчих кампаній у цій країні: українці мають обирати з ким вони – із Європою, із Заходом чи з Російською Федерацією. Це говорили офіційні особи – міністри закордонних справ, представники Європейської комісії, показуючи тим, чого насправді варта теза про єдиний простір, спільну долю людства тощо;
- У 2013 р. Україна лише затримала рішення про оформлення Угоди про асоціацію з Європейським союзом, попросивши ЄС дати їй час, щоб зрозуміти, які наслідки матиме його підписання для торгівлі в рамках СНД, лише подивитися виключно на економічний бік справи. Україна мала зону вільної торгівлі з Російською Федерацією та хотіла створити аналогічний режим із Євросоюзом, тобто таким чином усі тарифи на цьому великому просторі зникали б. А в нас із ЄС були серйозні тарифні бар’єри, виторговані при вступі Росії до СОТ. Ми пояснили Києву, що якщо українці «йдуть у нулі» з Євросоюзом за тих, що вже є з нами, на нашу територію хлинуть товари Європейського союзу без жодного захисту. У зв’язку з цим ми були б змушені облаштовувати на українському кордоні митницю та гальмувати усі торгові потоки. Все це було пов’язано виключно з економічними аспектами, які Україна за президента В.Ф.Януковича намагалася зважити та проаналізувати. За це влаштували «майдан», а згодом стався кривавий переворот. Путч стався вранці після того, як Франція, Німеччина та Польща гарантували підписами своїх міністрів закордонних справ домовленості про мирне врегулювання між опозиційними силами та В.Ф.Януковичем. Опозиція їх «розтоптала», наплювала (вибачте за грубе слово, але так воно й було) на підписі Євросоюзу, продекларувала вимогу позбавити російську мову регіонального статусу, викинути росіян із Криму, направила бойовиків штурмувати Верховну Раду в Республіці Крим тощо;
- Не бажаючи жити з такими неонацистськими керівниками, Крим, звісно, провів референдум. Схід України заявив, що не бажає мати нічого спільного із ними. Проти жителів східних регіонів країни, які ні на кого не нападали, було оголошено «антитерористичну операцію». Насилу вдалося зупинити бойові дії в лютому 2015 р. Були підписані Мінські домовленості, які передбачали прямий діалог Києва, Донецька та Луганська. Потрібно було вирішити цілу низку питань, але ніхто й пальцем не поворушив, щоб це зробити;
- Виходить, що два процеси зійшлися в одній точці. Перший – нестримне розширення НАТО на Схід, причому останніми роками прицільно, із завданням поглинути Україну, створити на її території плацдарм, який буде «накачаний» зброєю і відіграватиме (як вони люблять висловлюватися) роль «стримування» Російської Федерації. Паралельний процес – перетворення України на несамостійну русофобську, незалежно навіть від планів Північноатлантичного альянсу, державу. Як можна інакше розцінити серію ухвалених законів про заборону російської мови в освіті, ЗМІ та культурі? Закрили всі російські та українські мас-медіа, які вели мову російською мовою і ставилися до опозиції. Створили «квазіканали», які «женуть» відверту пропаганду російською мовою в дусі того, що київський режим «виконує» на міжнародній арені регулярно кілька разів на день;
- Одночасно неонацистські «ростки» дали добрі сходи. На Заході просто не хочуть бачити всі ці націоналістичні батальйони, бійців із татуюваннями, яких зараз показують. Щоразу, коли є така можливість, звертаюся до працюючих у Москві послів іноземних держав (західних, насамперед): «У ваших країнах перекрили альтернативні джерела інформації, заблокували всі наші канали донесення новин до ваших громадян, але ж ви перебуваєте в Російській Федерації і бачите, як наше телебачення, соціальні мережі транслюють, серед іншого, і те, що говорять українці, і те, що говорить Захід. Ми також показуємо правду, коли «на землі» цілодобово наші кореспонденти працюють і беруть інтерв’ю у людей, які довгі роки жили під київським режимом». Запитуємо у цих послів: невже вони не повідомляють про це столиці? Дають зрозуміти, що рапортують (мені важко засумніватися в тому, що посол не повідомляє до столиці про те, що відбувається в країні, його перебування та її справи на зовнішньополітичному полі). Якщо це так, то західні міністерства закордонних справ, що отримують цю інформацію, беруть на себе додаткову, серйозну відповідальність за приховування правди всупереч усім західним цінностям;
- Захід не хоче жодним чином на рівноправній основі вести справи з будь-ким. Бажає спілкуватися лише з тими, хто буде абсолютно слухняний. Всіх інших – карати доти, доки вони не стануть «паїньками» і не слідуватимуть у руслі «заданої партією лінії», як у нас раніше говорили. Захід не говорить про міжнародне право саме тому – там винайшли новий термін: «світопорядок, що ґрунтується на правилах». Саме про нього постійно говорять, саме його намагаються запровадити у будь-які міжнародні дискусії та документи, відкрито маючи на увазі, що саме західниками визначається, які правила мають застосовуватись у тому чи іншому випадку. Реформу СОТ вони вже оголосили підлягає узгодженню лише між Америкою та Європою. КНР туди підпускати не треба. Мовляв, Китаю пояснимо потім, як він буде змушений брати участь у міжнародному розподілі праці. У МВФ, Світовому банку теж є непереборне бажання домінувати і не ділитися повноваженнями. Реальне життя змушує діяти дещо делікатніше, прагматичніше і далекоглядніше. Наприклад, країни БРІКС за паритетом купівельної спроможності вже зрівнялися і навіть подолали рівень, який зараз демонструє «сімка»;
- Захід із розлюченістю вводить санкції проти Російської Федерації, вбачаючи зараз у нашій країні головний бар’єр для свого тотального домінування, перешкода спробам нав’язати всім і весь власний порядок денний і у сфері міжнародної безпеки, і в економіці, і в торгівлі, і навіть у культурі. Це відбиває, що зараз для Заходу «на кону» – тема, про яку ми говорили спочатку, і яку обговорювали в ОБСЄ ще 20 років тому. Дискусія тоді завершилася згодою, що жодна організація у Європі не має права претендувати на домінуючі позиції. Західники це вже давно роблять. Більше того, на останньому саміті НАТО в Мадриді було проголошено нерозривність завдань безпеки в Євроатлантиці та Індо-Тихоокеанському регіоні. Такий сигнал нашим китайським сусідам та друзям: мовляв, у цій зоні теж є наші інтереси. США, коли бомбардували Югославію, Ірак, Лівію, оголошували ці країни загрозою своїм інтересам. Загрозою, яка знаходиться за 10 тис. кілометрів через Атлантичний океан. Робили це просто: сьогодні оголосили про це, а завтра розпочали війну;
- Довгі роки ми намагалися не допустити ситуації (вже перераховував усі наші дипломатичні та практичні старання), коли Україну перетворять на ворога Російської Федерації. Кілька разів робили спроби домовитися у вигляді юридично зобов’язуючого документа про те, як будуватиметься безпека в Європі так, щоб ніхто не відчував себе ущемленим. Нас традиційно, постійно систематично відмовлялися слухати. Тепер, коли ми ліквідуємо цю загрозу, що виходить не з іншого краю Землі через Північний полюс, а довгі роки, яку створює Захід прямо на наших кордонах (це не подвійний стандарт, а поганий прояв гегемонізму, неоколоніалізму), нас звинувачують самі бачите в чому, тут будь-який термін згодиться;
- Втішно, що Вашингтон і Брюссель припинили чинити перешкоди досягненню сьогоднішніх домовленостей. Підписання меморандуму Росія – ООН вкотре підкреслює абсолютно штучний характер спроб Заходу звалити на Росію провину за проблеми з постачанням зерна на світові ринки.
