Очільник російського МЗС лавров продовжує наратив про непричетність росії до світової продовольчої кризи. Так, під час виступу перед представниками країн-членів Ліги арабських держав він зазначив, що продовольча криза розпочалася з початком пандемії та з серйозними помилками, які зробили західні країни. Крім цього, він також “пояснив” причини “спеціальної воєнної операції”. Головні тези яких – це державний переворот в Україні у 2014 році, не бажання врегулювати “конфлікт” на Донбасі, а також процвітаючий нацизм в Україні.
Міністр закордонних справ російської федерації сєргєй лавров
Загальні наративи Кремля:
- Продовольча криза виникла не вчора і не в лютому цього року. Він розпочався з пандемії та з досить серйозних помилок, які західні країни зробили у контексті продовольчої та енергетичної ситуації. Маю на увазі випуск незабезпечених грошей на трильйони доларів і євро, непрорахований, поспішний, штучний перехід до «зеленої» економіки та багато іншого, в тому числі дії, що робилися останнім часом, коли були введені нелегітимні санкції. Ми не просимо про зняття рестрикцій. Ця проблема заслуговує на окрему увагу. Тепер розвиватимемо свою економіку, спираючись на надійних партнерів, а не на тих, хто вкотре довів свою повну недоговороспроможність;
- Про продовольство. Якщо західні колеги так близько до серця приймають нинішню ситуацію, вони повинні усунути створені ними перешкоди. Західники довгі місяці говорили, що Росія «цибуть» і жодних рестрикцій проти продовольства та добрив не вводилося. Щодо продовольства як такого санкцій справді не приймалося, але вони були миттєво введені проти компаній, які страхують продовольчі поставки та забезпечують відповідні платежі. У Росії вони здійснюються через «Россельхозбанк», який одним із перших був включений до списку санкцій. Рестрикції забороняють російським судам заходити до європейських західних портів, а іноземним – до російських, щоб забирати звідти вантажі, зокрема й зерно. Судіть самі;
- Підписаний у Стамбулі документ – результат «пакетної ініціативи» Генерального секретаря ООН, з якою А.Гутерреш приїжджав у Москву та отримав нашу підтримку. “Пакет” складався з двох частин. Перша – відкриття українських портів, замінованих не нами, а владою України. Друга – зняття блокування з постачання російського зерна, викликаного перерахованими мною штучними обмеженнями, які вигадали Євросоюз та США;
- Щодо українського зерна. Російська Федерація понад два місяці закликала всіх бажаючих скористатися гуманітарними коридорами, які ми створювали у Чорному морі від територіальних вод України до протоки Босфору. Було на увазі, що це гарантуватиме безперешкодний, вільний прохід усіх суден із зерном, продовольчими та іншими вантажами при тому розумінні, що українська сторона розмінує свої територіальні води і випускатиме ці кораблі. Досі там перебувають майже як заручники 70 іноземних суден із 16 країн, зокрема заблокований в українських портах через мінну небезпеку один корабель, який мав привезти продовольство саме до Єгипту;
- Довгі місяці на це ніхто не звертав уваги. Україна заявляла, що нічого не розмінуватиме, побоюючись «нападу». Ми гарантували, що не допустимо жодних провокацій під час постачання продовольства. Пропонували із цією метою співпрацювати з турецькими колегами. У результаті в Стамбулі кілька днів тому було підписано відповідний документ. При цьому коли справа дійшла до завершення роботи, деякі західні колеги почали намагатися зробити все, щоб вирішити проблему лише українського зерна, а питання, пов’язані з поставками на світові ринки зерна з Російської Федерації, обсяги яких набагато вищі, ніж український запас, відкласти потім». Ми відчули, що у делегації ООН, що працювала в Стамбулі, була спокуса піти саме цим шляхом: відкласти питання, що стосуються російського зерна, на наступний період. Це вступало у пряму суперечність із ідеєю, яку висловив сам Генеральний секретар ООН А.Гутерреш. Зрештою, ми наполягли на тому, щоб два питання було вирішено саме в «пакеті»;
- Проблеми щодо українського зерна вирішуватимуться через створений у Стамбулі координаційний центр. Буде гарантовано, що українці розмінують свої територіальні води та дозволять кораблям виходити звідти. Протягом маршруту суден відкритим морем Росія і Туреччина своїми військово-морськими силами забезпечуватимуть їхню безпеку. Коли кораблі попливуть у напрямку українських портів для завантаження нових партій продовольства, забезпечуватиметься перевірка, що гарантуватиме, що ніхто туди не завозитиме зброю. Це публічний документ, який є у наявності. З ним можна ознайомитись;
- Щодо зв’язку між цією домовленістю та іншими аспектами ситуації в Україні, не маємо жодних упереджень щодо поновлення переговорів щодо ширшого кола питань, але ця справа залежить не від нас. Українська влада, починаючи з Президента В.О.Зеленського і закінчуючи незліченною кількістю його радників, постійно заявляє, що жодних переговорів не буде, доки Україна не переможе Росію на «полі бою». У цьому Києві активно «підтакують» їхні західні куратори: чи то Лондон, Вашингтон та Берлін чи багато інших столиць Євросоюзу та НАТО. Вибір за ними, але чим довше вони вимагатимуть від України воювати до «переможного кінця» (ми всі розуміємо, який і чий «кінець» настане), тим більше людей гине, тим довше зберігатиметься нинішня ситуація, яка не користується. українському народу та державі.
- Ми пояснили причини початку спеціальної військової операції, які полягають у багаторічній зневазі з боку західних колег законними побоюваннями Російської Федерації щодо своєї безпеки, включаючи просування НАТО все ближче до російських кордонів всупереч даним керівництву Радянського Союзу ще до розпаду СРСР обіцянкам, залучення колишніх радянських республік, насамперед усієї України, в НАТО;
- Україна була обрана, щоби стати «анти-Росією». Країна накачувалась озброєннями. На українській території мали бути побудовані військово-морські, сухопутні та інші військові бази. Західні спонсори не закликали до «дисципліни» організаторів держперевороту у лютому 2014 р., а навпаки, підтримали його. Главарі путчу, що прийшли до влади, відразу ж заявили про намір скасувати статус російської мови і вигнати росіян з Криму. Вони направили озброєних молодиків, щоб штурмувати Верховну Раду Криму. Ви знаєте, як розвивалися події: кримчани повстали проти цього, провели референдум про незалежність, а потім приєдналися до Російської Федерації;
- Схід України теж не визнав держпереворот, заявивши, що не може визнати цю незаконну владу, яку було захоплено всупереч раніше досягнутій домовленості щодо врегулювання ситуації та дострокових президентських виборів. Путчисти просто не могли кілька місяців чекати на демократичний процес і вдалися до сили. Тим самим вони порушили угоду, першочерговим завданням якої було створення уряду національної єдності для підготовки національних виборів;
- Здійснивши держпереворот, бунтівники вийшли на площу з демонстрантами і з гордістю заявили, що їх можна привітати зі створенням уряду переможців. Це означало, що українці, які не підтримали їх, – «програли». Думаю, що такі дії не сприяють національному примиренню та миру. Ваші країни краще за багатьох інших знають ціну становищу «переможця і того, хто програв», коли йдеться про досягнення національного консенсусу. Потім, коли українські території, які не визнали держпереворот, попросили дати їм спокій, вони були оголошені терористами. Східні регіони ніколи не нападали на іншу частину України. Їхня єдина заява полягала в тому, що вони не мають наміру перебувати під управлінням незаконного уряду. Їх оголосили терористами. Почалася антитерористична операція. Міста обстрілювалися літаками, артилерією, РСЗВ. Саме так почалася війна на Сході України, яку нам вдалося зупинити лише роком пізніше – у лютому 2015 р., коли тільки було підписано Комплекс заходів щодо виконання Мінських угод, який зберігав повний суверенітет територіально цілісної України, що включає ці дві республіки – з наданням їм спеціального статусу.
- ДНР і ЛНР погодилися не наполягати на незалежності від України, але бути її частиною, як і сторонами Мінських угод. Спеціальний статус не вимагав багато чого: збереження російської мови (що повністю відповідало вимогам численних міжнародних конвенцій про захист прав мовних меншин), створення власної поліції, право на узгодження кандидатур суддів та прокурорів, які призначатимуться для роботи на цих територіях, а також особливий режим, що передбачає деякі економічні послаблення для полегшення взаємодії цих республік із суміжними регіонами Російської Федерації. Аналогічна домовленість була свого часу досягнута між Республікою Сербською у Боснії та Сербією. Щось подібне обіцяли сербам у Косові в Угоді 2013 р., яку ЄС допомагав укласти. Щоправда, до сорому Євросоюзу, воно досі так і не набуло чинності;
- Протягом довгих семи років київський режим саботував виконання Мінських угод. Замість сприяння відновленню економічних зв’язків щодо двох територіальних утворень було запроваджено економічну та транспортну блокаду, а від прямого діалогу, передбаченого Мінськими угодами, які були схвалені резолюцією РБ ООН, київська влада відмовилася, заявивши, що все має вирішувати Російська Федерація. При цьому Україна ніде не згадується в Мінських домовленостях, але вимога до київського режиму вести прямі переговори з цими територіями повторюється кілька разів;
- Ми запропонували: якщо це політичне зобов’язання не працює, потрібен договір, який буде покликаний закріпити це зобов’язання і зробить його юридично обов’язковим. У відповідь нам було заявлено, що це неможливо, оскільки гарантії безпеки, що юридично зобов’язують, можуть бути надані лише «всередині» НАТО. Це саме собою є порушенням принципу, що жодна організація не може претендувати на домінуючі позиції у сфері безпеки;
- Останню спробу ми зробили у грудні 2021 року, коли вкотре актуалізували наші підходи та представили окремі проекти договорів безпеки для США та НАТО. Їх знову відкинули, зазначивши, що, «можливо, подумають про нерозміщення деяких небезпечних озброєнь на території України», але питання членства в НАТО – «не ваша справа». Мовляв, ми вирішимо разом з Україною, не питаючи вас ні про що і не зважаючи на побоювання, які могли у вас виникнути;
- Спеціальна військова операція продовжується, але ми не відмовляємося від переговорів. За кілька днів після початку СВО український уряд попросив про переговори. Ми погодились. Упродовж місяця відбулося кілька зустрічей, але вони ні до чого не привели, бо українська делегація не змогла подати свою позицію. Наприкінці березня, у Стамбулі, Київ все ж таки представив документ, що містив принципи, згідно з якими українська сторона хотіла врегулювати конфлікт. Ми беззастережно підтримали цю позицію, запропонувавши оформити ці принципи у вигляді договору. У середині квітня представили українцям його проект. З того часу ми так нічого від них і не почули. Натомість ми слухали публічні заяви Президента В.А.Зеленського та його численних радників, що вони зможуть розпочати переговори лише після повної «перемоги над Росією та повернення своїх територій», які, до речі, Київ тим часом обстрілює: житлові квартали та райони, школи, дитячі садки, люди, які, як вони запевняють, мають повернутися під їхнє управління. Я вже й не згадую про використовувані ними методи військової операції – населення як живий щит, розміщення важкого озброєння в школах, лікарнях, інших цивільних об’єктах та зонах.
- Повертаючись до теми переговорів. Із середини квітня ми не почули від української сторони жодної відповіді з приводу опрацювання проекту договору, підготовленого на основі її ж ідей та принципів, що їй висуваються.
- Заяви західних столиць дуже войовничі та агресивні. Захід вимагає, щоб Україна не розпочинала переговори, доки Росія не буде переможена на «полі бою». Це офіційні заяви, повторювані Берліном, Брюсселем, Лондоном, Вашингтоном та деякими іншими західними столицями.
- Що це означає на цьому етапі? Тільки те, що ми не можемо чекати вічно і просто спостерігати, як страждають люди на територію, яку контролює київський режим, не можемо дивитися на безперервні зусилля використовувати Україну як «наконечника списа» для війни проти Росії;
- Коли російські війська зайняли певні позиції біля цієї країни, там було виявлено десятки залучених у військово-біологічну діяльність лабораторій, де проводилися експерименти з небезпечними патогенами. Було доведено, що це не просто наукові дослідження, а націлені на створення біологічної зброї досліди. Відповідно до статей 4 і 5 Конвенції про біологічну зброю ініціювали процес, щоб розпочати розслідування. Наполягатимемо на прозорості всього, що Сполучені Штати та їхні союзники роблять у сфері військово-біологічної діяльності, оскільки вони мають у своєму розпорядженні сотні лабораторій по всьому світу, включаючи Центральну Азію, Азію, Латинську Америку. Це надзвичайно небезпечний розвиток ситуації.
- Є ще один показник, вартий згадки. Коли наші військові беруть бойовиків з українських нацбатальйонів у полон, ми відразу ж бачимо, ким вони є насправді: у них у всіх татуювання у вигляді свастик, відзнак дивізій «Ваффен-СС», А.Гітлера, цитат з «Майн Кампф ». Штаби, які займають російські військовослужбовці після того, як звідти втікають українці, забиті матеріалами пропаганди Третього рейху, що славить колабораціоністів та тих, хто був засуджений Нюрнберзьким трибуналом. Це неонацистське виховання населення, яке глибоко вкоренилося у повсякденному житті України і особливо в українській армії. Нам шкода українців, які заслуговують на більше. Ми шкодуємо, що історія цієї країни руйнується на наших очах. Нам шкода тих, хто піддався державній пропаганді київського режиму та його західних покровителів, котрі прагнуть переконати всіх у тому, що Україна стає «вічним ворогом» Росії. Цьому не бути. Росіяни та українці житимуть разом. Ми допомагатимемо українцям у позбавленні повністю антинародного та антиісторичного режиму, який знаходиться на неправильному боці історії, на віки засудженої Нюрнберзьким трибуналом. Спроби відродити ці запроваджені А.Гітлером абсолютно кримінальні, незаконні практики та використовувати їх у сучасному світі приречені на провал. Я у цьому повністю переконаний.
