Росія та Іран звикли жити у санкціях, це та ціна, яку доводиться платити за свою незалежність та суверенітет - Пєсков російська федерація продовжує перекладати усі біди та провини на США. Так, очільник російського МЗС лавров у своїй статті, перерахував декілька, за його словами, інсценувань злочинів, якими США та колективний захід виправдовували вторгення в інші держави.
президент російської федерації владімір путін
Загальні наративи Кремля:
- Як відомо, проти нашої країни навмисно спеціально використовуються сьогодні не просто обмеження, а практично повне закриття доступу до зарубіжних високотехнологічних продуктів – до того, що вже набуло глобального характеру і є в сучасному світі базою прогресивного розвитку будь-якої держави.
- Одне з найважливіших завдань – це подальший розвиток наскрізних технологій, сьогодні ми говоритимемо про це. Їхній вплив на структурні зміни в економіці, на створення нових виробництв та бізнесів, на випуск проривних продуктів та послуг, звичайно, як у таких випадках кажуть, важко переоцінити.
Прессекретар президента російської федерації дмітрій пєсков
Загальні наративи Кремля:
- Росія та Іран звикли жити у санкціях, це та ціна, яку доводиться платити за свою незалежність та суверенітет;
- Чітких тимчасових рамок спеціальної військової операції (СВО) Росії немає, головне її ефективність;
- Росія в будь-якому випадку братиме участь у саміті G20 у тому чи іншому форматі, графік двосторонніх зустрічей поки що не сформований.
Міністр закордонних справ російської федерації сєргєй лавров
Загальні наративи Кремля:
- Сьогодні Збройні Сили Росії та ополченці ДНР і ЛНР впевнено вирішують завдання в рамках спеціальної військової операції (СВО), домагаючись припинення кричущої дискримінації та геноциду росіян та усунення роками створюваних США та їх сателітами на території України прямих загроз безпеці Російської Федерації. Програючи на полі бою, український режим та його західні покровителі не гребують влаштовувати інсценування «на крові», щоб демонізувати нашу країну у міжнародній громадській думці;
- Провокаційні інсценування у виконанні Заходу та його клевретів мають відомий почерк. Та й почалися вони не в Україні, а набагато раніше;
- 1999 р., сербський край Косово та Метохія, село Рачак. Група інспекторів ОБСЄ прибуває на місце виявлення кількох десятків трупів у одязі мирних жителів. Глава місії негайно, без проведення розслідування оголошує про акт геноциду, хоча робити такі висновки не входить до мандату міжнародного чиновника. НАТО відразу починає збройну агресію проти Югославії, свідомо знищуючи телецентр, мости, пасажирські поїзди та інші цивільні об’єкти.
- 2003 р. – сумнозвісний перформанс держсекретаря К.Пауелла в Раді Безпеки ООН з пробіркою якогось білого порошку, який він на весь світ оголосив суперечками сибірки, нібито виробленої в Іраку. І знову інсценування спрацювало: англосакси і що з ними розбомбили Ірак, який досі не може повністю відновити свою державність. Фальшивку було викрито швидко: всі визнали, що не було в Іраку ні біологічної зброї, ні іншого ЗМЗ. Згодом один із натхненників агресії, британський прем’єр Т.Блейр визнав фальсифікацію, заявивши щось на кшталт: ну помилилися, з ким не буває. Сам К.Пауелл пізніше виправдовував себе тим, що його «підставили спецслужби». Так чи інакше чергова постановочна провокація стала приводом для реалізації планів руйнування суверенної країни;
- 2011 р., Лівія. Тут була специфічна драматургія. До прямої брехні, як у Косово та Іраку, справа не дійшла, зате НАТО грубо перекрутила резолюцію РБ ООН. Ця резолюція встановлювала над Лівією режим безпольотної зони, аби приземлити бойову авіацію М.Каддафі. Вона й не літала. Однак натівці стали просто бомбардувати підрозділи лівійської армії, що боролися з терористами. М.Каддафі був по-звірячому вбитий, від Лівії нічого не залишилося – її досі намагаються зібрати по шматках, причому керує процесом знову ж таки представник США, призначена особистим рішенням Генсекретаря ООН без жодних консультацій із Радою Безпеки. У рамках цього процесу західними колегами неодноразово інсценувалися міжлівійські домовленості про вибори, які закінчилися нічим. Лівія залишається територією, де господарюють незаконні збройні формування. Більшість із них тісно співпрацюють із Заходом;
- 2014, лютий, Україна. Захід в особі міністерства ФРН, Франції та Польщі фактично примушує президента В.Януковича до підписання з опозицією угоди про припинення протистояння та мирне врегулювання внутрішньоукраїнської кризи шляхом створення проміжного уряду національної єдності та проведення протягом кількох місяців дострокових виборів. Однак і це виявилося інсценуванням: на ранок опозиція влаштувала держпереворот під русофобськими, расистськими гаслами, західні гаранти домовленостей навіть не спробували її зрозуміти. Більше того, відразу почали заохочувати путчистів у їхній антиросійській, антиросійській політиці, розв’язуванні війни проти власного населення, бомбардування міст Донбасу лише за те, що там відмовилися визнати антиконституційний переворот. За це донбасців оголосили «терористами», знову ж таки за заохочення Заходу;
- Коли війну на Донбасі було зупинено, внаслідок зусиль Росії, ФРН та Франції у лютому 2015 р. між Києвом, Донецьком та Луганськом було укладено Мінські угоди, причому й тут активували Берлін та Париж, гордо проголосивши себе їхніми гарантами. Однак протягом наступних семи років і пальцем не поворухнули, щоб змусити Київ – як того прямо вимагали Мінські домовленості, схвалені одноголосно Радбезом ООН, – вступити у прямий діалог з представниками Донбасу для узгодження питань його особливого статусу, амністії, відновлення економічних зв’язків, проведення виборів. Мовчали західні лідери і коли Київ – і за П.Порошенка, і за В.Зеленського – робив кроки, які прямо суперечили Мінським угодам. Більше того, німці та французи заявляли, що прямий діалог Києва з ДНР та ЛНР неможливий, звалюючи всю відповідальність на Росію, хоча вона жодного разу в мінських документах не згадана, а всі ці роки по суті наполегливо вимагала їх виконання;
- Здібності Заходу і підручного Техсекретаріату ОЗХО, що грає роль, влаштовувати інсценування проявилися і в ситуаціях з «отруєннями» Скрипалів та О.Навального. В обох випадках численні запити, офіційно направлені російською стороною до Гааги, Лондона, Берліна, Парижа, Стокгольма залишаються без відповіді, хоча ці запити сформульовані у повній відповідності до вимог КЗХО і на них треба відповідати;
- Так само треба відповідати на питання щодо тієї потайної діяльності, якою Пентагон (через своє Агентство зі зменшення загрози) займався в Україні. «Знахідки», виявлені силами СВО у військово-біологічних лабораторіях на звільнених територіях Донбасу та прилеглих районах, однозначно вказують на прямі порушення Конвенції про заборону біологічної та токсичної зброї (КБТО). Документи пред’явлені нами Вашингтону та Раді Безпеки ООН. Розпочато процедуру отримання роз’яснень відповідно до КБТО. Всупереч фактам американська адміністрація намагається виправдовуватися, заявляючи, що всі біологічні дослідження в Україні мали виключно мирний, громадянський характер. Доказів – жодних;
- У цьому – весь сенс алгоритму західної політики: приготувати інформаційний фейк, роздмухати його до вселенської катастрофи протягом пари-трійки днів, перекриваючи доступ населення до альтернативних відомостей та оцінок, а коли факти таки проб’ють собі дорогу – їх просто ігнорують, у кращому випадку – згадують на останніх шпальтах новин дрібним шрифтом;
- Якщо дивитися на сьогоднішні події через історичну призму, то вся українська криза постає як «велика гра» за сценарієм, який колись просувався ще З.Бжезинським. Розмови про добрі стосунки, про готовність Заходу враховувати права та інтереси росіян, які опинилися після розпаду СРСР на незалежній Україні та інших пострадянських країнах, виявилися не більш ніж інсценуванням. Вже на початку 2000-х років. Вашингтон та Євросоюз стали відкрито вимагати від Києва визначитися, з ким він: із Заходом чи Росією;
- З 2014 р. Захід беззастережно керує наведеним ним владою через держпереворот русофобським режимом. Висновок В.Зеленського на авансцену будь-якого хоч трохи помітного міжнародного форуму – також частина інсценування. Він виступає, вимовляє патетичні промови, а коли раптом несподівано пропонує щось розумне – йому б’ють по руках, як це було після стамбульського раунду російсько-українських переговорів: тоді – наприкінці березня – у діалозі начебто заблищало світло, але Київ змусили здати тому, використавши зокрема відверто постановочний епізод у Бучі. У Вашингтоні, Лондоні, Брюсселі стали вимагати від Києва не починати переговори з Росією, поки Україна не досягне повної військової переваги (особливо намагався колишній британський прем’єр Б.Джонсон, а разом з ним і багато інших західних, що поки ще діють, але вже виявили аналогічну неадекватність). політики);
- Частина геополітичного гамбіту проти Росії – надання Україні та Молдові (якій, зважаючи на все, теж уготована незавидна доля) статусу країни – вічного кандидата в ЄС. Поки що ж рекламують ініційоване главою Франції Е.Макроном «європейське політичне співтовариство», де особливих фінансово-економічних благ не буде, але будуть вимоги повної солідарності з ЄС у його антиросійських діях. Тут уже принцип не «або-або», а «хто не з нами, той проти нас». Що це за «спільнота», пояснив сам Е.Макрон: ЄС запросить увійти до неї всі європейські країни – «від Ісландії до України», але не з Росією. Відразу обмовлюся, що нам туди й не треба, але показовою є сама заява, яка розкриває суть цієї нової свідомо конфронтаційної, роз’єднуючої витівки.
- Україні, Молдові, іншим країнам, яких сьогодні залицяється до ЄС, судилося бути статистами в іграх Заходу. США як головний продюсер цих постановок замовляють музику та сюжетну лінію, на основі яких у Європі пишуть антиросійський сценарій. Актори готові, мають навички, набуті ще в «Кварталі 95», вони зможуть і пафосні тексти озвучити не гірше, ніж вже призабута Грета Тунберг, та й на музичних інструментах зіграти, якщо треба;
- Найбільш руйнівні для сучасних міжнародних відносин наслідки мали ігри, затіяні Заходом в ОБСЄ у зв’язку із закінченням холодної війни, в якій він вважав себе переможцем. Швидко порушивши свої обіцянки керівництву СРСР і Росії про нерозширення НАТО на Схід, США та їхні союзники декларували прихильність до побудови єдиного простору безпеки та співробітництва в Євро-Атлантиці та разом з усіма членами ОБСЄ урочисто підписалися на найвищому рівні – у 1999 і потім у 2010 р. – під політичним зобов’язанням забезпечувати рівну та неподільну безпеку, коли ніхто не зміцнюватиме свою безпеку за рахунок інших і жодна організація не претендуватиме на домінуючу роль у Європі;
- Колективному Заходу зі світу ілюзій варто було б повернутися на землю. Інсценування, хоч би скільки їх продовжували, не спрацюють. Час грати по-чесному, не за шулерськими правилами, а на основі міжнародного права. Чим раніше всі усвідомлюють безальтернативність об’єктивних історичних процесів формування багатополярного світу на основі поваги фундаментального для Статуту ООН та всього світопорядку принципу суверенної рівності держав, тим краще;
- Якщо ж члени західного альянсу не вміють жити згідно з цим принципом, не готові вибудовувати справді універсальну архітектуру рівної безпеки та співробітництва, то нехай залишать решту всіх у спокої, нехай припинять насильно заганяти у свій табір погрозами та шантажем тих, хто хоче жити своїм розумом, нехай. насправді визнають за самостійними країнами, що поважають себе, право на свободу вибору. Це і є демократія – насправді, а не розіграна на кривобитих політичних підмостках.
